пам'ять темряви

вигини пам'яті
лінії дійсності
небо стікає ранковою бронзою
кроки світанку сплітаються в відстані
пройдені в часі весняними грозами
грані реальності старанно вишиті
в ранньому листі великого дерева
в нетрях провулків клубочиться тишею
все що лишилось від пам'яті темряви
морок карбується в лінію часу і
гордо крокує до місця повішення
гідність це ноша з найбільшою масою
перед обличчям байдужої вічності
ніч відступає
а ми зостаємося
пам'ять слідів розчиняється кронами
сутінки стануть прообразом єресі
для інквізиції сонячних променів
голі дерева малюють на березні
лапами мапи невикритих вимірів

ми попрощаємось
ще раз і ще раз і
будемо вічними
доки не вимремо

#ніколассон

Ніхто не попереджав мене про те, що після народження дитини життя стане сповненим страхом. Страх народжується в тобі в той самий момент, як твоя дитина з’являється на цей світ. Задовго до пологів. І чим більшою стає твоя любов до дитини, тим більшим стає твій страх за неї. Бо насправді в цьому світі майже нічого від нас не залежить.

Емма - ти найкраще, що сталося з цим світом.

Так приємно нарешті відчувати себе - Собою. Півтори роки тому довелось зняти пірсинг з язика бо коли тебе рве 2-5 разів на добу то він трохи не в тему. Але вагітність закінчилась (ура!), перші місяці звикання до нової соціальної ролі теж позаду і я нарешті можу повернути собі себе хоч в таких дрібницях як кульчики.

Донечка хворіє. Донечка капризує, скиглить і «горить». Донечка цілу ніч тулиться якнайближче і підлізає до мами під крило. Їй треба мами, обіймів, співчуття і щоб до рота постійно не намагались запхати якусь гидоту. Я не сплю третю ніч і часом забуваю про що думала секунду тому. Я туплю. Я злюсь. Мені хочеться самій пити всю ту гидоту і хворіти замість неї. Мені так хочеться не змушувати її.

Відчуваю себе зітканою з тривоги і хвилювань. Все життя жила так безпечно, нічим особливо не переймаючись, а стала мамою і страх почав наступати мені на п’яти. Страх вгризається в шкіру, тече по венах, ховається в сльози, яких не можна випустити назовні. Страх всюдисущий і безчасовий. І я в ньому тону. Тону і захлинаюся.

Мені часом сниться колишній коханець. Чоловік, чиєї любові я не була удостоєна. Чоловік, за чию любов я прийняла рішення не боротися. Рішення було правильним. І все ж він мені сниться.

Шкода, що придуманий текст не відображається на папері самостійно коли в тебе зайняті руки.
Час: 4:43. Повних проспаних годин: 0. В енамнезі в мене харчове отруєння, в малої - соплі і зуби.
ЯК. ЖЕ. Я. ХОЧУ. СПАТИ.

Шкода що твій неймовірний пряний солодкий запах не можна розлити по флаконах щоб насолоджуватися ним вічно.

Я жалюгідна в своєму намаганні навчитися спати без тебе. Все мало б бути навпаки: я мала б вчити тебе спати окремо. Але от вона я. Вкладаю тебе на одну сторону ліжка, сама лягаю на іншу і дивлюся як ти спиш. Слухаю монотонний ритм твого дихання. Жадібно заковтую твій солодкий дитячий запах і думаю про те, як скоро ти виростеш і підеш від мене. Мене накриває хвилею туги щоразу. Я сантиметр за сантиметром підлізаю до тебе все ближче і ближче аж доки ти не опиняєшся в моїх обіймах. І як я можу відпустити тебе, таку неймовірну?!

Зараз - найкращий час в моєму житті бо ти вся поміщаєшся в мене на руках. Я можу тулити тебе до себе скільки мені заманеться. Можу цілувати тебе і гладити твою пахучу голівоньку. Можу відчувати твої малесенькі теплі долоньки на грудях. Можу бути поруч з тобою кожну ніч і кожен день. Можу радіти твоїм посмішкам і витирати твої сльози. Яке це неймовірне щастя - бути з тобою, бути твоєю.

Колись я багато писала. Писала на Привет.ру, писала на мммТейсти. А потім зі мною сталося життя. Мене змело з віртуального простору в події і я перейшла до писанини раз в пів року в паперовий щоденник. І от я знову тут. В період між зміною підгузників, годуванням, вкладанням і прибиранням часом здається, що я сходжу з розуму від всієї цієї циклічності. Мені треба вИписатися.

Материнство за відчуттями схоже на перше кохання: ті самі емоційні качелі від ейфорії до безмежного смутку сотні разів на день. Часом одночасно. Але є одна суттєва різниця - це кохання не минає ніколи.
Спокійних тобі снів, моя солодка.