пам'ять темряви

вигини пам'яті
лінії дійсності
небо стікає ранковою бронзою
кроки світанку сплітаються в відстані
пройдені в часі весняними грозами
грані реальності старанно вишиті
в ранньому листі великого дерева
в нетрях провулків клубочиться тишею
все що лишилось від пам'яті темряви
морок карбується в лінію часу і
гордо крокує до місця повішення
гідність це ноша з найбільшою масою
перед обличчям байдужої вічності
ніч відступає
а ми зостаємося
пам'ять слідів розчиняється кронами
сутінки стануть прообразом єресі
для інквізиції сонячних променів
голі дерева малюють на березні
лапами мапи невикритих вимірів

ми попрощаємось
ще раз і ще раз і
будемо вічними
доки не вимремо

#ніколассон